Стиль бароко виник із ренесансної скульптури, яка, спираючись на класичну грецьку та римську скульптуру, ідеалізувала людську форму. Це було змінено маньєризмом, коли художники прагнули надати своїм роботам неповторний і особистий стиль. Маньєризм запровадив ідею скульптури з сильними контрастами; молодість і вік, краса і потворність, чоловіки і жінки. Маньєризм також представив figura serpentina, яка стала основною характеристикою барокової скульптури. Це було розташування фігур або груп фігур по висхідній спіралі, що надавало легкості й руху твору[6].

Мікеланджело представив фігурний серпантин у «Вмираючому рабі» (1513–1516) і «Геній-переможець» (1520–1525), але ці роботи мали розглядатися з однієї точки зору. Наприкінці XVI століття робота італійського скульптора Джамболоньї «Зґвалтування сабінянок» (1581–1583). введено новий елемент; цей твір мав розглядатися не з однієї, а з кількох точок зору, і змінювався залежно від точки зору. Це стало дуже загальною рисою барокової скульптури. Творчість Джамболоньї справила сильний вплив на майстрів епохи бароко, зокрема на Берніні.[6]

Іншим важливим впливом, який призвів до стилю бароко, була католицька церква, яка шукала художню зброю в боротьбі проти підйому протестантизму. Тридентський собор (1545–1563) надав Папі більші повноваження керувати художньою творчістю та висловив різке несхвалення доктрин гуманізму, які займали центральне місце в мистецтві в епоху Відродження [7]. Під час понтифікату Павла V (1605–1621) церква почала розвивати мистецькі доктрини, щоб протистояти Реформації, і доручала новим митцям виконувати їх.